Місце блаженства і спокою.
Так зазвичай говорять про храм, але наша розповідь – про унікальний Музей вишиваних ікон, який діє у Львові з 1999 року.… Хочеться спокою. Так хочеться спокою, але де його знайти у шарварку великого міста, у наших перенасичених негативною інформацією буднях? У центрі Львова, біля Опери, де завжди людно, гамірно, де ревуть сирени від великої кількості транспорту?
Виявляється, що таки тут. Всього за два десятки метрів від Оперного театру ніби заховався від цього гамору Музей вишиваних ікон. Заходиш сюди – і ніби опиняєшся в іншому світі. У невеликій залі - понад дві сотні ікон: благородні, витончені лики святих дивляться на тебе зі спокоєм і любов’ю, випромінюють ласку і якесь особливе тепло.
Це тепло йде від тла ікон, бо усі вони на жовтому фоні, що символізує Боже сяйво, Боже світло, й це унікальний «почерк» автора цих ікон - багатолітнього священика, доктора Дмитра Блажейовського, який у переддень Пасхи минулого року відійшов у вічність – на сто першому (!) році життя!
Митець від Бога
Отець Дмитро Блажейовський створив щось унікальне в українському народному мистецтві, у вишивці.
«Вишиваної ікони не має ніякий інший народ. Це є наше, українське, те, що засвідчує нашу ідентичність. Українці вишивають на побутовому рівні – обруси, сорочки, а я хотів підняти вишивку на вищий щабель», – казав він за життя. Вишиваними іконами тепер захоплюються відвідувачі музею. Експозиція насичена: понад дві сотні ікон туляться одні коло одних.
Ось ікони Ісус-Вседержитель, Ісус-Пантократор, Ісус-Учитель, різні види Богородичних, серед яких – найвідоміші українські чудотворні ікони: Почаївська, Крехівська, Зарваницька, Львівська, Гошівська, Охтирська, Єлецька, Києво-Печерська, Києво-Введенська. Боронявська, Самбірська, Унівська. Справді, з різних куточків України й поза її меж, бо у колекції є також Матір Божа Неустанної Помочі, Белзько-Ченстоховська, Остробрамська. Це ті ікони, до яких люди найбільше моляться. Їх понад тридцять у музеї.
Також є вишивані біблійні сюжети, ціла плеяда святих жінок і чоловіків, новітні українські святі, яких проголосив Папа Римський Іван Павло ІІ.
Отець в останні роки свого життя вишив тридцять хоругов із їхнім зображенням. Деякі подарував львівським церквам. Є тут вишиваний іконостас з дванадцятьма традиційними празниковими іконами, і серед тої богословії у вишивці виділяється світський ряд – портрети видатних українців: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, є гетьмани, козаки на конях і дуже цікава картина «Лебеді над Дніпром». Вона якась особлива, виділяється із загального тла, як і одна з останніх його робіт «Пієта»: сірий колір відомої ватиканської скульптури на малиновому тлі.
«Найулюбленішою іконою отця Блажейовського була Київська Оранта, – каже адміністратор музею Наталія Струк, – На своє сторіччя він відтворив її копію і подарував лемківській церкві у Шевченківському гаю Львова. Отець сам походив з Лемківщини і дбав аби зберігалися лемківські традиції. Оранта, яка здійнялася над куполами Софії Київської, молиться за всю Україну. Вона займає почесне місце в музеї і біля неї хочеться стояти, думати, заглибитись у щось сокровенне. Як і коло інших ікон.
«А останньою роботою отця була Плащаниця, з якою він похований – за його ж заповітом, – продовжує розповідь адміністратор музею. – Цікаво, що отець Дмитро відійшов у вічність у страсну суботу, перед самим Воскресінням, коли у церквах люди вшановували Плащаницю, і не в одній церкві лежали вишиті Плащаниці за його взірцем».
Митець і священик не лише вишивав ікони, але й видав чотирнадцять збірок їх взірців – щоб будь-хто міг відтворити такий образ. Спочатку він малював кілька ескізів ікони, яку хотів вишити, вибирав найкращий, наносив кольори й тоді переносив це на міліметрівку – щоб розрахувати хрестики. Робота надзвичайно клопітка.
По-своєму Блажейовський підійшов до зображення ликів святих: тут він використовував вчетверо менший півхрестик, ніж на іконі, й тому обличчя (і руки також) виходили, мов живі. Недаремно люди уважно придивляються і питають чи це не намальовано. Деякі ікони вишиті дуже дрібно. У музей мені показали зображення чотирьох євангелістів, які отець вишивав під лупою: на одному сантиметрі – 144 стібки! Справді подиву гідне. А робив він це для того, щоб виходили маленькі ікони, які можна помістити на митрі чи ризах єпископа. І залишив для церкви унікальний спадок: одну збірку присвятив виключно церковній вишивці: із взірцями вишиваних фелонів, мантій, церковних обрусів, покрівців, рушників. Тепер цим користуються громади, які відновлюють чи заново будують церкви
Сюди щодня приходять люди, оглядають цю незвичайну експозицію, моляться. Це один із рідкісних музеїв, де панує надзвичайний спокій і молитва. І водночас триває повноцінне музейне життя: екскурсії, виставки, різноманітні зустрічі, презентації. За життя отець був сам ініціатором і промотором багатьох мистецьких і духовних заходів. Тут відбувались презентації його книжок, які він писав до глибокої старості. Остання, двадцять шоста книжка, вийшла уже після його смерті. Писав на теми церковної історії, історії України, власні роздуми, видавав церковні шематизми, які дуже цінні для церковних науковців.
Вишивати отець Дмитро Блажейовський розпочав виключно з потреби, коли душпастирював у США: у церкві потрібен був вишиваний обрус, а повернувшись у 1973 році до Риму, став вишивати майже щодня. Йому уже було поза шістдесят. У дев’яності роки отець Дмитро Блажейовський став часто приїжджати в Україну. 1992 року відбулась його перша виставка вишиваних ікон та хоругов у Львові, далі - у Тернополі, Івано-Франківську, Луцьку, Києві, Каневі, Миколаєві. Такі виставки пройшли в 150 містах України. По кілька разів – в Софії Київській, в Михайлівському золотоверхому соборі, в Українському домі. Його вишивані роботи прикрашають собори Мюнхена, Люрду, Риму, Ватиканську бібліотеку, є в Північній і в Південній Америці, в Австралії, і це ще далеко не повний перелік.
Старість до нього так і не прийшла
В Україні мистецтво вишиваної ікони поширюється, знаходяться послідовники отця, які вишивають і за його взірцями, і за своїми. У музеї розповіли кілька цікавих фактів про те, як тяжко хворі люди бралися за вишивання ікон і оздоровлювалися. Лікарі не можуть пояснити цього феномену, хоча, це пояснення дуже просте: вишивання ікони – це теж прославляння Бога, це великий енергетичний заряд, позитив, який здатний підносити людину до висот, робити внутрішні переміни…
Ця людина працювала до останніх днів свого життя. Я була на презентації його книжки, яку він видав на 99 році життя. Чи часто доводиться бувати на таких заходах, які ініціює 99-літня людина? І маючи понад дев’ять десятків за плечима, він бідкався: «А що я робитиму на старості?». Старість так до нього і не прийшла. Він часто літав з Риму в Україну і навпаки. До останніх днів брав із собою в літак ноутбук, прекрасно ним користувався.
А ще в музеї розкажуть про його незвичайну квартиру у Риму з терасою на горищі, на якій він вирощував «зеленину». Нею й переважно харчувався, а на заощаджені кошти купив у Львові приміщення для музею. Там, на терасі, серед зелені любив вишивати. І сам же ж підливав свій «город», як він любив казати, бо який лемко без городу? Щоб підлити цю його зелень, потрібно було щодня винести на терасу 120 літрів води.
Вставав рано, о шостій, багато молився, потім вишивав, вишивав, вишивав. Лягав пізно, близько дванадцятої. Його аскетичне й насичене працею життя справді гідне подиву у наш час надмірного споживання і нестриманості.
Та якби кожен з нас хоч трішки був схожий на цю людину, світ був би набагато кращим, добрішим, теплішим. Як його вишивані ікони.
Статті:
Безкоштовні схеми вишиванок, вишивок, сорочок чоловічих, сорочок жіночих
Немає коментарів:
Дописати коментар