з 9
Галина Михайлюк і тепер любить споглядати небо. Щоправда, не так часто, як колись, і не так далеко — через окуляр любительського телескопа в домашніх умовах багато не побачиш. Найближче до зірок вона була тоді, коли вечорами споглядала небо біля груші в своєму рідному селі Спасі, що на коломийщині. Хоча наблизитися до висот Коперника чи Галілея не надто вдалося. Та, власне, й мети такої не ставила — тяжіння земних проблем виявилося сильнішим. Мешкачаючи на Прикарпатті, взялася за улюблену роботу, вишивання, пов’язану з вивченням космічного простору. Десь у глибині душі таїлося очікування чогось незвичайного. «Якщо людині подобається таємнича краса Всесвіту, — каже з упевненістю, — то вона й на Землі захоче зробити щось неповторне, що відкривається лише їй і лише їй під силу». Це вона так обґрунтувала ще на початку нашої розмови своє несподіване захоплення моделюванням етноодягу, яке «відкрилося» їй для того щоб надати кожній людині можливість поєднатися з енергією рідної землі та космосу.
Ексклюзив Ручної Роботи
Завітавши в четвер на коломийський ринок вишиванок можна побачити багато. Тримаючи у руках прикрашену цікавою вишивкою річ, не схожу на примітивний ширвжиток, задумуєшся над її символічним значенням. І виникає бажання придбати таку річ собі. Гроші можна знайти. Трохи згодом зрозумієш: та це ж те, чого бракувало раніше в житті».
Бажання поєднатися з Всесвітом, для справжнього українця означає шлях, який приведе його в дивовижний світ народної вишивки, навчить розшифровувати закодовані в ній символи й обереги, розуміти своєрідну мову орнаментів, а головне — змусить шанувати чистоту регіональних традицій прадавнього ремесла. Її батьки народилися в покутському Спасі, відомому в середовищі етнографів передусім квітчастими сорочками, вишитими чорними нитками, кантівками в поєднанні з зовсім іншим — геометричним — стилем гаптування, яким уславилися гуцули, в яких дотепер збереглася традиція вінчатися, хрестити дітей, зустрічати великі релігійні свята в барвистих національних строях та одягати в них небіжчиків, аби й вони «поставали перед Господом у найкращому вбранні». Раніше майже кожна гуцульська родина мала власний оберіг, закодований у вишивці, яка прикрашала буденний і святковий одяг. Горяни щиро вірили, що вишиті нитками і відомі лише їм знаки здатні захистити від негативного впливу злих сил, зокрема протидіяти порчі й насланню.
Багато що зрозуміти та зорієнтуватися в неосяжній скарбниці народних звичаїв, традицій та обрядів їй допомогли старі люди — багаторічний хранителі народної творчості Прикарпаття і невтомніохоронеці етнокультури. « Не знаю чому, але ці визнані у краї фахівеці дуже прихильно поставилися до творчого доробку народної майстрині і навіть підказували цікаві ідеї — каже Галина. — Можливо, вони побачили у нас людей, спроможних здійснити їх давню мрію — створити на Прикарпатті творчовиробничий осередок, де б зберігалася чистота народних традицій, тобто виготовлявся ексклюзивний, «без суржику», одяг. Галина, дуже засмучується, коли бачить на сцені, приміром, бойківський фольклорний гурт, убраний в одяг із гуцульською вишивкою. З організувавши в себе вдома невеличку дизайнстудію, інтернет-магазин, Галина має команду, яка може гідно презентувати наше мистецтво на різних рівнях. Зараз ми займаємось створенням архіву вишивки, доступного для широкого кола її поціновувачів. Тепер ми маємо відкриті для всіх каталоги гуцульських, бойківських, покутських, опільських орнаментів».
Від простої вишивки до унікальних робіт культурного значення
"Тепер — це через два місяці активної роботи команди ми можемо представити інтернет-магазин, дизайнстудію та архів унікальних вишиванок", - каже молода майстриня. Це лише маленькі починання. Ми першими на Прикарпатті взялися за нову справу — моделювання та дизайн модернізованого народного одягу. Перші дні самотужки вивчали комп’ютерні програми, власноруч конструювали одяг і добирали орнамент. Навдивовижу, вже перші вироби виявилися вдалими. Схвальні відгуки про новоявленого прикарпатського «етнокутюр’є» перетнули межі регіону, і до нього почали приїжджати любителі модного ексклюзиву в народному стилі зі Львова і Києва. Невеличкий колектив дизайнстудії «Вишивка Ручної Роботи» поповнили майстрині Прикарпаття. Про своїх нових колег Галина говорить з повагою: «То якось так відбувається у світі, що споріднені душі обов’язково знаходять одна одну. Ми знайшлися, аби створювати красиве. Наші дівчата дуже талановиті. Окрім класичного українського стилю, ми вже почали моделювати одяг зі скіфськими мотивами й елементами вбрання часів Київської Русі, створили кілька речей для молоді».
За студію їм слугує невелике, з двох кімнат, приміщення будинку в Спасі, де мешкає Галина Михайлюк в якому, з усього видно, надовго прописався дух колективної творчості. «Я люблю гарно одягнених людей, — стверджує модельєр, як вона назвалася — пані Люба, Галина мама. — Для них і вигадую щось особливе. Це насправді дуже нелегка, але цікава справа. Для своїх ровесників теж придумую щось оригінальне, в чому можна й виглядати неповторно, і почуватися комфортно. Навіть популярний джинсовий одяг масового виробництва із «вкрапленням» етномотивів сприйматиметься зовсім інакше. Що вже казати про стильне весільне вбрання з елементами давніх шлюбних вишиванок. Нині це — супермодно».
І німцям личить українське?
Вишивці Ручної Роботи, незважаючи на її креативність, часом бракує імпровізації і тепла рук народних умільців. Зараз багото зводиться до банального заробітку на вишиванках. Тому до виконання замовлень Галина Михайлюк почала залучати вишивальниць, які вміють читати орнамент і переносити його на полотно. Нині із дизайнстудією співпрацює три десятка визнаних майстринь із різних куточків Прикарпаття. Робота, що виконується вдома, каже власник «Вишивки Ручної Роботи», приносить їм задоволення від творчої праці й матеріальну винагороду. Окрім фабричних, переважно натуральних тканин, прикарпатські етномодельєри все частіше використовують домоткане полотно, виготовлене спеціально для них на старовинному верстаті в Косівському районі. Цей нюанс теж значимий, бо фантазія замовників не має меж. Недавно з райцентру Городенка до Галини майстринь приїхала старшокласниця з мамою, аби пошити на випускний вечір незвичайну сукню, яка їй приснилася, — з чорною вишивкою на полотні сірого кольору з блакитним відтінком. Замовлення — вже в роботі.
Якось до них завітав чоловік із Києва і попросив для презенту в Канаду вишити сорочку, яку він бачив у столиці. Прибулець розповів, як він, замилувавшись молодою парою в сорочках з однаковим орнаментом, але різного крою, не втримався від вигуку: «Вам це так пасує! Де ви придбали?». Почувши адресу, не полінувався приїхати на Прикарпаття.
Можливо, невдовзі в етнонарядах від Галини Михайлюк красуватимуться і мешканці Старої Європи., США, Канади, Латинської Америки та Азії. Принаймні вже кільканадцять відправок вишиванок ручної роботи вже зроблено в ці країни. Принаймні колекція одягу німецького модельєра Наталі Мюллер (хтось із її далеких родичів народився в Києві) з елементами українського орнаменту, показана в 2007 році, засвідчила інтерес до неї європейських модниць. Це підтвердив і бізнесмен із ФРН, котрий через Українську торговопромислову палату вийшов на зв’язок із Галиною, шукаючи авторитетного виробника весільних нарядів з українськими народними мотивами. Німець, якому сподобалися моделі «Вишивки Ручної Роботи», замовив каталог зразків виготовленого прикарпатцями етноодягу з наміром просунути його на європейський ринок.
Дехто з Галини знайомих не перестає дивуватися: як у молодому віці їй, народній майстрині, вдалося сказати своє слово в модному бізнесі, куди й професіоналам не так просто проштовхатися? Я теж не втримався від подібного запитання. Співрозмовниця відповіла без вагання: « У людини творчої це колись має реалізуватися. І тут, на відміну від класичного бізнесу, не треба боятися конкуренції. Хіба хтось може викрасти з моєї голови ідеї, які народжуються безперервно? Була б підтримка на державному рівні — українці своїм одягом могли б здивувати світ».
