Вишивка Карпат та Прикарпаття, приклади основних видів вишивання

До цього етнографічного регіону належить Північне Прикарпаття (Львівщина й частково Тернопільщина), гірські райони Карпат (Івано-Франківська, частково Львівська області) та Закарпаття.

Вишивки Львівської області становлять окрему групу. Тут вирізняються Сокальський, Городоцький і Яворівський райони. Вишивкам Сокальщини властиві легкі узори рукавів жіночих сорочок, що створюють враження тонкого мережива. Їх виконують переважно хрестиком нитками чорного кольору.

Для Городоцького району типові орнаменти, складені з багатопроменевої розетки та її фрагментів. Вишивають червоним, додаючи синього, рідше чорного кольору, так званим городоцьким швом.

Високими художніми якостями характеризуються вишивки Яворівщини. Тут склався свій спосіб вишивання, що набув широкої популярності. Наприкінці XIX століття його називали «славною яворівкою». Узори складалися з дрібних мотивів, таких як «сосонки», «купочки», «деревця», «клинці», «кривульки», що їх вишивали хрестиком, «стебнівкою». З 20-х років XX століття майстрині почали вишивати рослинний (квітковий) орнамент гладдю («кладенням»), сміливо користуючись жовтими, синіми, червоними, зеленими нитками.

Сучасні майстри Львівщини — заслужений майстер народної творчості Марія Федорчак-Ткачова, Ганна Надвірна, Олімпія Гушул та інші — використовують і розвивають надбання своїх попередників.

 

Городоцький шов «півмісяці» поширений у вишивці Городоцького району Львівщини. За композицією ці вишивки являють собою чергування круглих розеток — «місяців» або «півмісяців» з ламаної стрічки. «Півмісяці» вишиваються переважно червоним кольором у техніці гладі. Стібки гладі кладуться щільно, один до одного, початок стібка сусіднього сектора збігається з кінцем стінки попереднього (рис. 48).

 

«Вужики» (або «ламана волоска») вишиваються білими нитками на синьому тлі. Цей шов є різновидом широкого «тамбурного шва» (рис. 49). Виводимо голку з робочою ниткою на лицьовий бік в точці 1. Вколюємо в точку 2, відступивши вправо на відстань, що дорівнює ширині майбутнього шва, виводимо її знову на лицьовий бік в точці 3. При цьому робоча нитка повинна утворювати петлю й лежати під голкою. Маємо перший стібок. Потім знову робимо нахилений стібок 4—5 і т. д. Момент виконання цього руху показано на малюнку. Чим менша відстань 1—3, тим щільнішим виходить шов.

 

«Триступенева кривулька» застосовується як обводка до орнаменту. Вона поєднує в собі шов «уперед» і «назад голку». Виконується справа наліво за рахунком ниток тканини. Закріплюємо робочу нитку в точці 1 (рис. 50) і, виконавши стібок 1—2 «назад голку» на три нитки тканини, знову виводимо голку в точці 1 на лицьовий бік. Наступний лицьовий стібок виконуємо вправо вниз.  Відрахувавши чотири горизонтальні і три вертикальні нитки тканини, переводимо голку на зворотний бік у точці 3. Потім на звороті тканини робимо стібок на три нитки тканини до точки 4. Виводячи голку в точці 4 на лицьовий бік, швом «назад голку» виконуємо лицьовий стібок 4—3, а зворотний 3—5, тобто по зворотній стороні тканини, треба відрахувати шість вертикальних ниток тканини. Далі швом «назад голку» виконуємо наступні два лицьових стібка 5—4 та 6—5. Голка, виконавши стібок 6—5, повертається в точку 6 — початок стібка. Знову робимо нахилений стібок 6—7, і голка виходить на лицьовий бік в точці 8. Потім повторюємо три стібки «назад голку» і т. д.

 

Аплікація, або «накладне шиття». Аплікація — вид художнього оформлення виробів кольоровими клаптиками тканини чи шкіри, попередньо вирізаними й нашитими на окремі елементи узору.

Для цього краще застосовувати несипкі тканини — драп, сукно та ін. Якщо тканина сипка, її попередньо дуже накрохмалюють і прасують через вологу тканину гарячою праскою.

На тканину наносять потрібний рисунок. Деякі його деталі переводять на клаптики, вирізують і накладають їх по рисунку на тканину. Потім окремі частини узору приметують до тканини і пришивають по контуру будь-яким швом: гладдю, «тамбурним», «строчкою», «ретязем» тощо. Поверхню вишитого узору додатково можна прикрасити різними швами, намистинками, ґудзиками і т. д.

Трохи інакше виконують аплікацію з тюлю. На лицьовий бік тканини наносять рисунок. Потім під тканину, тобто з вивороту, пришивають тюль. По лініях рисунка вишивають густою гладдю або «петельним швом», захоплюючи кожним стібком обидві тканини. Таким самим швом зшивають тюль з тканиною по контуру вставки. Після цього зайві шматочки тканини навколо вставки вирізають і виходить вставка з тюлю, на якій аплікацією з тканини виробу виконано узор.

 

Складочки прикрашають вирізи сорочок і низ рукавів. Поверх дрібно закладених складочок виконується вишивка різними узорами. На рис. 51 продемонстровано техніку вишивки по складочках. Стібок — горизонтальний, що захоплює відразу дві, іноді три й більше складочок залежно від узору.

Китиці. Верхній одяг прикрашають китицями. Вони виконуються таким чином: м'яку вовняну нитку намотують на дощечку, ширина дощечки відповідає довжині майбутніх китиць. Кінець робочої нитки втягують у голку й кілька разів обмотують один з перегинів намотаних ниток. Робочу нитку зав'язують. Потім розрізають ножицями протилежний перегин і робочою ниткою, що залишилася, пришивають китицю в потрібному місці.

 

 

Закарпаття вирізняється самобутністю технік виконання й кольорової гами, яка охоплює до 10—15 барв. Використовуються також бісер, стеклярус, лелітки (металеві блискучі кружечки). Рукава жіночих сорочок — густі, без пробілів, виконані «кучерявим» стібком, «заволікуванням», а також прозорим шитвом. Особливо цікаві сорочки з брижами. Це густо зібрані складки з вишитими поверх них узорами на манжетах, навколо шиї.

Окрему групу становлять вишивки Гуцульщини, історико-етнографічного регіону, куди входять гірські райони Івано-Франківської і Чернівецької областей і Рахівський район Закарпаття.

Кожний район, навіть село має художнє обличчя, улюблену колірну гаму. З того, як вишито сорочку, кептар, легко можна дізнатися, з якого села їхній власник. У цілому гуцульські вишивки справляють враження коштовної інкрустації. Кольори завжди підпорядковані якомусь основному, провідному. Завдяки цьому складається чорно-фіолетова гама верховинських вишивок, темно-вишнева — пистинських, ясно-червона — яворівських, зелено-голуба — села Річки. У вишивках Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотаво-жовтим і зеленим. Цікавими є узори, у яких нитки кладуть у двох протилежних напрямках, через що колір має два різні відтінки. Снятинський одяг прикрашають білим, прозорим шитвом, мережками, багатим рослинним візерунком.

Місцевою своєрідністю характеризуються вишивки села Космач. Космацька вишивка — яскраве художнє явище. Упродовж тривалого часу вона зберігає свою мистецьку самобутність. На противагу гуцульським вишивкам, в яких орнамент суцільно вкриває поверхню рукава, тут основну увагу в жіночих сорочках зосереджено на вишивці уставки, яка горизонтальною смугою прикрашає біле тло рукава. Вона вишивається окремо, а потім за допомогою вузенької стрічки узору «обшиття» прикріплюється до виробу. Від різниці широкого рукава і вужчої уставки утворюються «призбирки», які народні майстрині перетворили на засіб художньої виразності. Космацькі уставки виконуються дрібним хрестиком, лише «снурки», що обрамлюють орнаменти в єдину композицію, вишиваються дрібними скісними стібками. Це «пшеничка», «сосонка», «кривулька». Основна прикмета космацької вишивки — осіння гама кольорів, насичена червоними, оранжевими, жовтими тонами. Чоловічі та жіночі сорочки вишивають тільки хрестиком. Рисунок їх має чітку геометричну будову, всі елементи з'єднані в ланцюжок і ніби рухаються в один бік — «летючий», «безконечник». Назви космацьких орнаментів пов'язані з формами зразків: географічні — «микулицькі», «рожнівські», рослинні — «дубовий лист», «соснові», «сливові», «черешневі», тваринні — «баранкові», «качурові», «павукові» тощо. Найулюбленішою є композиція орнаменту «лекачі», яка справляє враження руху завдяки динамічній побудові різноманітних трикутників, зірок, квадратиків. Космацькі вишивки лягають густими лініями орнаментів без просвітів білого тла.

Велична краса карпатської природи з її яскравими глибокими барвами сприяла виробленню своєрідної образотворчої мови. Так, у вишивці Гуцульщини поширеним є монументальний геометричний орнамент, контрастні зіставлення кольорів. Оперуючи простими геометричними елементами, їх різноманітним колірним забарвленням, народні майстрині створюють неповторні оригінальні вишивки.

На Гуцульщині й досі більшість жінок вишиває. Скільки мистецького таланту, тонкого розуміння краси, любові й терпіння в їхніх роботах! Техніки вишивок дуже складні, потребують великого хисту і вправності. Найпоширенішою серед них є «низинка». Нитки йдуть паралельно основі, шиється вона з вивороту, стібки лягають суцільними рельєфними площинами, створюючи інтенсивну колірну гаму. Майстрині застосовують такі давні техніки, як «колення», «кручення», «позадголковий шов». Рукава жіночих сорочок суцільно вкриті вишивкою — дрібними «розетками», «кочільцями», «ромбиками», іноді вишивку розмішують у вигляді скісних орнаментальних смуг різної ширини.

Вишивці кожного району, навіть села притаманна художня своєрідність. Так, у Яворові орнаменти були «сливові», «черешневі», «соснові», «кручені». Найулюбленішим мотивом залишався узор «скриньковий» у вигляді ромбів або зиґзаґів, утворених прямокутниками, а також малюнок «головкатий» — у вигляді ромбів чи трикутників з маленькими ромбиками-«головками» на верхніх кутах. Колорит яворівських вишивок червоний, підсилений жовтим, зеленим і чорним. Поступово гама змінюється в бік багатобарвності: переважають блакитні, зелені, сині кольори, у брусторівських вишивках — зелені, чорні. Вовняні, високого рельєфу вишивки поступаються місцем тонким бавовняним. У верховинській вишивці домінує чорний колір, орнаменти утворюються від різноманітної комбінації ромбів, трикутників. Відмінність вишивки цього мистецького осередку полягає в детальному розробленні середини елементів. Кожна форма орнаменту подрібнюється на маленькі квадратики, які, мов перлини, заповнюють увесь внутрішній простір. Улюбленими є мотиви «очкатий», «качуровий», «скриньковий».

У вишивках Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотаво-жовтим і зеленим. Снятинські вишивки виконують білим, прозорим шитвом, мережками «цирками» багатих рослинних візерунків.

Щедро, барвисто, з великим художнім смаком оздоблюють на Гуцульщині верхній одяг: кептарі, сердаки*, кожухи. Вони також різноманітні за кроєм і оздобленням. Серед орнаментації трапляються антро- та зооморфні мотиви. На спинках кептарів, на всю їхню висоту вишивали людську постать, а біля талії — низку маленьких фігурок. Стилізовані зображення жіночої фігури, що мають відгомін давньої символіки, характерні для оздоблення бокових швів сердаків, на рукавах кожухів. У селах Вербовець, Старий Косів поширений мотив багатоногих птахів з піднесеними й розпущеними крилами, що укладалися рядами в орнаментації рукавів кожухів. Космацький кептар щедро прикрашений квадратами коричневого сап'яну, густо вибитими металевими прикрасами — капселями, жаб'ївський — вишитий барвистими вовняними шнурками з перевагою зеленого, верховинський — по низу оздоблений широкою узористою стрічкою кручених ниток. Гаму кольорів доповнюють темно-коричневі зубці з сап'янових аплікацій, вишивка зеленими нитками. Святково декорують кептарі в селі Розтоки, суцільно вкривають візерунками аплікацій з мотивів «рачки», «кучері», «зубці», улюбленим є мотив «дерева життя». Не можуть залишити людину байдужою розшиті вишивкою місцеві сердаки з чорного, вишневого, ясно-червоного сукна. Вишивка не тільки зміцнювала лінії швів, але й була яскравою декоративною оздобою. Сердаки обшивали довкола вовняними нитками червоного, жовтого кольорів, підкреслюючи простоту й лаконічність крою. Вишивали мотиви «кучері», «звізди», «зубчики», нашивали яскраві червоні ґудзики, китиці.

У Косові жила і працювала знаменита майстриня Ганна Герасимович (1889—1974). За величезний внесок у розвиток вітчизняної художньої культури їй одній з перших на Гуцульщині було присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості України. Усе своє творче життя Ганна Герасимович збирала й вивчала скарби народної вишивки. Зачарована побаченим, вона створила нові рисунки, що лягали на полотно скатерок, серветок, доріжок, сорочок. Під її вправними руками утворювалися гуцульські орнаменти: «скриньковий», «головкатий», «лумеровий», «чічкатий» та ін. Її вишивки — це поєднання вікових традицій народної творчості та індивідуальних пошуків художниці. Узори, виконані майстринею, приваблюють тонким відчуттям колориту, життєрадісною гамою колірних сполучень — червоного, жовтого, оранжевого, зеленого, чорного. Найулюбленішою технікою майстрині була «низинка», але вишивала вона також хрестиком, білою мережкою — «циркою». Основою її композицій найчастіше були ланцюг видовжених ромбів з тонкою філігранною розробкою всередині й зовнішнім обрамленням «гребінчиком», «кучериками» тощо. Вишивки прославленої художниці зберігаються в багатьох музеях країни.

Серед учнів Ганни Герасимович — заслужений майстер народної творчості України Ганна Кива (1930— 1981). Народилася вона на Київщині, в дитинстві навчилася від матері вишивати, виявивши великі здібності. Навчаючись у Косові, назавжди полюбила мистецтво цього краю. В орнаментах «Селянської скатерті», серветок «Голуби», «Два кольори» використано мотиви вишивок Карпатського передгір'я, сіл Городенківського району, в орнаментах диванних подушок «Квіти з полонини», «Зірочки» бачимо нове переосмислення народних мотивів «рачки», «кучері», «чічки», «головки».

Параска Хім'як з уславленої династії Шкрібляків мистецтва вишивки навчилась у дитинстві від своєї тітки Катерини Шкрібляк-Корпанюк — першої в Яворові вишивальниці. В яскравій мажорній гамі орнаментів вона передає всю красу карпатського краю. У вишивках Параски Хім'як вражає насамперед здатність майстрині шукати й знаходити нові художні рішення, створювати неповторної краси узори. Скатерки, рушники, сорочки приваблюють своєю розмаїтістю, підкресленою декоративністю. Вона використовує традиційні народні мотиви: «скриньки», «кривульки, «кучері», мажорну гаму кольорів: червоних, жовтих та ін.

Етнічні райони Карпат дотепер зберегли свої традиції вишивки. Саме тому вирізняється вишивка Бойківщини, Опілля, Покуття. Покуття займає територію на південному сході в межиріччі Дністра, Бистриці Надвірнянської, Ворони та Пруту. Покуття розташоване у Придністровській частині Поділля та Прикарпаття, охоплюючи райони Снятинський, Городенківський, Тлумацький, частково Коломийський, Тисменицький. У с. Корнів Городенківського району популярною є вишивка дрібним хрестиком орнаментів в поєднанні з мережкою хрестатою, в с. Ясенів Пільний — сорочки, в яких плечики вишиті орнаментом «розкалисті». На Покутті поширеним був звичай сорочки «рісити». Варіанти червоного кольору в різних селах Покуття мали свої відмінності. У Стецеві «червонєнки» були оранжевого кольору, у Воронівцях і Раковцях (Городенківський район) — темно-вишневого.

Улюблений сюжет узору — композиція із чотирикутників, уся площина яких заповнювалася нитками блискучого кольору. Сорочки «чорнєнки» носили заміжні жінки. Оздоблювали їх здебільшого орнаментом геометричних мотивів. Це скісні вертикальні або розміщені в шаховому порядку лінії, що суцільно вкривали весь рукав. Нижче плечика й «морщенки» смуги орнаменту розташовувалися горизонтально у три-чотири ряди, складаючись із різноманітних елементів: ромбів, квадратів, зигзагів. Особливістю сорочок є ажурне мережання окремих частин, шви перетворювалися на широкі орнаментальні смуги, переважно вишневого кольору. На Покутті трапляються мотиви геометричного орнаменту — ламана лінія, хрест, квадрат з гачками, що виконувалися «вирізуванням», «виколюванням», у Снятинському районі — білим, у Тлумацькому — чорним.

Село Виженка Чернівецької області славиться народними умільцями. У руках Параски Клим розквітають усі барви цього краю, багатство кольорів лягає на полотно рушників, сорочок. Особливо майстерно вишиває вона сорочки «рукав'янки», щедро прикрашені скісними лініями орнаментальних узорів. Найулюбленіша гама кольорів — поєднання жовтого й коричневого або вишневого й зеленого.

Поблизу Чернівців, у Лужанах, Новосілці, у свята дівчата вдягають оздоблені бісером сорочки, суцільно вишиті на рукавах, грудях рослинним орнаментом. Яскраві, соковиті кольори вишивок переливаються на сонці усіма барвами райдуги і справляють незабутнє враження.

У містечку Вашківці, неподалік від Чернівців, Жив і працював заслужений майстер народної творчості України Григорій Гарас (1901 — 1972), який присвятив усе своє життя мистецтву орнаментики. На основі народних зразків буковинського орнаменту він створив понад три тисячі нових малюнків для вишивок і ткацтва, чим надзвичайно збагатив скарбницю народного мистецтва. По світу мандрують узори, створені Григорієм Тарасом, радуючи людей своєю декоративністю, підкресленою яскравістю, гармонією колірних сполучень, енергійним ритмом ліній. Традиційну буковинську вишивку майстер наповнив диханням нової епохи, вніс нові ритми, кольорові сполучення.

Народні традиції вишивки Буковини творчо продовжують Ніна Медвецька, Вікторія Лека, які створюють красиві жіночі блузи, різноманітний дитячий одяг. Композиції рослинного та геометричного орнаментів на їхніх виробах чіткі, лаконічні, малюнок часто полегшений, обводиться смужкою чорного кольору, що надає йому графічної виразності.

Вишивка — один з найбільш масових і улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма, активно застосовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності й неповторності. Нині вишивка органічно ввійшла в наш побут, прикрасила сучасний інтер'єр. Речі з вишивкою дуже популярні в нашій країні й за кордоном.

Кольорова гладь з настилом поширена на Буковині. Настил виконується нитками більш м'якими, ніж ті, якими вишивають. Стібки настилу кладуться щільно, один біля одного. Напрямок стібків настилу має бути перпендикулярним до майбутніх стібків вишивки. Для отримання опуклішої вишивки кладуть кілька шарів настилу, до того ж в центрі поверхні, що застеляємо, стібки коротші. Внаслідок цього в центрі утворюються три шари настилу, а по краях — два. Кожний шар настилу розташований до попереднього під кутом.

 

 

Із книги «Українська вишивка» , автори Тетяна Кара-Васильєва, Алла Чорноморець. Київ «Либідь» 2005р.